SPOILER ALERT

Тим хто не бачив фільму «Бійці́вський клуб» – попереджую, далі будуть спойлери і якщо ви його ще не бачили – не читайте далі. А краще ознайомтесь з цією неймовірною стрічкою. Якщо буде час, ще й книгу прочитайте, яка також являється своєрідним шедевром та візитівкою письменника Чака Поланіка.

РЕМАРКА ДО ТЕКСТУ ТА ЗОБРАЖЕНЬ

Всі порівняння та алегорії не несуть з собою якихось прямих прикладів чи асоціацій. Скріншоти з фільму тільки доповнюють текст та візуально створюють атмосферу для моєї історії.
Всі події відбуваються в Італії.

3 хвилини. До 18 років залишилось мало часу. Хоча випивати пива в скейт-парку я міг ще тоді, коли не був повнолітнім, але ця дата була важливою для мене. Масове знищення безвідповідальності на рівні законодавчої бази. Хронологія старіння виконувалась по плану, а фундамент мого перебування за кордоном тільки зміцнювався цією подією. 18 років – легальна покупка алкоголю в магазині та можливість в пабі замовити найміцніше на той час Crest Super 10%…

….Інститут графіки та дизайну. На той момент, я вже здав екстернат в українській школі та хотів вступати до університету. Але без диплома інституту, я не міг цього собі дозволити. Український диплом не визнається на європейському рівні. Тому треба було подолати ще одну вершину. Перший курс інституту, це гурток людей, в яких підлітковий період підходив якраз піку можливого, а імітація бажання дізнатись чогось нового, надавала мені мотивацію відвідувати лекції, яких я майже не розумів, бо мовний бар’єр був безмежним та складний у подоланні.

Я розумів який може бути сценарій мого майбутнього. Проста робота, як графічний технік, який буде 40 років налаштовувати друк різноманітної рекламної комунікації. Верстка локальної газети чи дизайн рішення для піцерії Federico De Cocco, котра кожної суботи має акцію на фіксовану ціну до замовлення будь-якої піци. Такий сценарій не є найгіршим. У людей навіть такої можливості інколи немає. Тому вже тоді, я розумів, що не все так погано.

Я не відрізнявся від інших тінейджерів в групі. Купував дорогий скейтерський одяг (на який довго збирав кошти зі шкільних обідів), відвідував на всіх можливих івентах і навіть пробував навчитись кататись на скейтборді, що виявилось для мене максимальною поразкою.

Влитися в компанію, щоб не почувати себе іншим, було досить складно. Ярлик іммігранта можна прибрати складно, особливо коли ти підліток. Мене це не дуже турбувало, бо вже на першому курсі відчув весь вантаж знущань та позитивного ставлення. Тому і зрозумів, як створити навколо себе правильні компанії людей.

Вибір був величезним. Однолітки, студенти з курсу, скейтери, стабільні відвідувачі улюбленого паба, вуличні художники, фанати аніме, панки чи загальні компанії музикантів та митців. У не дуже великому місті було дуже багато місця для різних субкультур.

Я став залежним від активного спілкування. На початку я просто міг знаходитись в компанії, та уважно слухати, щоб поповняти свій словниковий запас та розуміти краще мову. Тільки живе спілкування допомогло мені освоїти мову. Це було дуже складно і зайняло не мало часу, але результат був вражаючи позитивним.

Я навчався, проводив круто вільний час. Літом чи зимою повертався на батьківщину, де круто проводив “канікули” з “друзями”. Також після цих псевдо відпусток я зрозумів, хто є ким, і в майбутньому зробив висновки, з ким не варто спілкуватись. Бо знову ті ярлики та непорозуміння. І тут я по суті знайшов гармонійний момент, коли все було круто і нічого не хотілось змінювати. Але появилась вона – Birra Artigianale (крафтове пиво).

В момент, коли я дізнався про нього та скуштував перший раз “іншого на смак пива”, я не зміг зрозуміти, в чому проблема і чому воно так відрізняється. На той період, я не заробляв стабільно кошти, тому і не міг стабільно дозволити собі пляшку чи келих крафтового.

Але з кожним разом, ми все більше знаходили спільну мову. Ми домовились про графік, і ці дні були розраховані по плану. Все було чудово, я міг пробувати не супер круте унікальне крафтове пиво, але щось більше ніж комерційний вибір у простому пабі маленького міста.

Коли я долучився до ще однієї компанії нової субкультури, то мене одного разу запросили у новий заклад, де уяви не мав, що цей заклад змінить моє життя. Уяви не мав, що це буде величезним кроком до формації моєї особистості на той відрізок існування.

Не завжди йде все по планах. Я не любив складних періодів, хоча звик до них і суттєво не страждав від розуміння різних проблем та чому вони з’являються. В такі моменти важливо було викластись максимально, щоб ці моменти як найшвидше закінчились. Але цього разу було по іншому. Я розумів, що потрібно брати більше на себе відповідальності, але не знав куди і як рухатись.

В такий момент, я скористався своїм вмінням добре прислуховуватися, а у великій компанії людей з різним спектром досвіду можна було схопити величезну кількість корисної інформації. Накопичувалось багато рішень, але ніяке з них не допомогло рішенню моєї актуальної, на той момент проблеми.

І коли я починав розуміти, що скоро буде паніка та буде розвиватись негативний початок “чорного періоду” для мене, відбулось дивне. Перебуваючи в той момент біля паба, в якому я проводив деякий час, я почув розмову моїх друзів, що тут шукають нового бармена. Когось новенького, хто хоче навчитись і працювати декілька днів на тиждень. Мій знайомий, який взагалі не мав уяви що таке бартендінг і не розбирається в пиві вже записався на випробувальний період. Чому я не зможу?!

Я підійшов до власника закладу і просто попросився також пройти випробувальний період. На це мені спочатку відповіли:
“Нуууууууу. Давай ми тобі передзвонимо завтра, але скоріш за все так. Тримай мобільний біля себе.” Звучало це десь приблизно так, і я точно пам’ятаю, що цього вечора, навіть із мінімальною можливістю дозволити собі якесь пиво, я придбав пляшку чогось найдешевшого і пішов до дому з мотивацією та прокруткою різних фраз, які мені потрібно, мабуть, якось розібрати чи краще підготувати. Бути готовим показатись з максимально зрозумілої сторони.

Дуже цікава замітка, що символічно в майбутньому часто на повернення до дому пішки брав з собою пляшечку пива. Зазвичай це було пізно нічкою, тому нікого не було по дорозі та це не створювало якихось поганих вражень. Хіба що те, що я собі дозволяв випивати напряму з пляшки смачнезне пиво, яке треба було наливати в келих. (Ну і само собою не пийте пиво по дорозі чи просто в місцях де це заборонено робити.)

Наступного дня мені передзвонили та запросили на перші тестові робочі вечори, за які я практично не отримував фінанси, але котрі надали те, що варте великих коштів – знання та інформацію. Просто стояти біля бартендера і відчувати наставлення та погляди клієнтів, які знають вже більше за тебе і тут на лобі вимальовується уявний надпис – Carne da macello*.
(*Carne da macello – з італійської мови перекладається як “забій м’яса”. А такий ярлик можна покласти на тих, хто є заздалегідь визначеною жертвою.)
Шанси у мене були дуже низькі, і я це розумів. Мій знайомий, котрий також проходив випробний період на цю посаду, вже колись навіть на кухні якійсь працював. Проводити деякі вечори на кухні замість барної стійки, це своєрідний next level. Цей паб не являвся якоюсь величезною інвестицією чи проєктом навколо якого хотіли збудувати імперію. Просто люди мали крутезну ідею про локацію в якій має бути смачне пиво, хороша кухня та жива музика, тобто стабільні концерти та можливість виступити на сцені навіть гуртам початківцям.

В момент коли я подався на цю роботу, я закінчував четвертий курс інституту, а засиджуватись до 02:00 чи 03:00 інколи робило з мене своєрідного зомбі. Сил у мене було безкінечно. Я працював вечорами, а зранку ходив на пари. Пари були не дуже довгими, але інколи під час першої я міг висипатись на задніх рядах, хоча вчився я досить непогано. Італійський інститут не є таким складним, як може здаватись. Треба просто вибрати хороший факультет, активно віддавати 2-3 години на день текстам та завданням і все буде добре. Це мені давало пріоритет та створювало можливість віддавати більше часу на потенційно нову роботу.

Кожного вечора в пабі, коли я просто наливав пиво клієнтам, виконував обов’язки бартендера, я відчував якийсь незрозумілий тягар. Забуваючи чому я взагалі пішов на цю роботу, з’являлась якесь дивне відчуття кожного разу коли я наливав келих уже знайомим мені людям. І хоч момент передачі пива клієнтам ніс за собою позитивний намір, я відчував щось дивне. Мене щось бентежило. Але це вже крутилось в голові та було просто міркуванням після того, як мене відправляли до дому. Інколи закінчував роботу швидше, десь за годину чи 2 до закриття. Клієнтів не завжди було багато, тому інколи вечори проходили навіть досить скучно. Барна стійка, чистота, рішення проблематик стабільних клієнтів, у яких завжди було на що позлитись.

Мене починало трішки турбувати, що мій випробувальний період триває так довго. За цей відрізок часу я відкладав всі мінімальні фінанси та вже зміг закрити всі актуальні персональні проблеми, хоча моя робоча позиція висіла у повітрі.

Наступив цей день, коли мені подзвонили власники та покликали прийти в паб десь після обіду. Сказали принести свій робочий фартух, який нам видали на час роботи. І тут я зрозумів, що потенційно це все. Пройшов цей час. Заберуть фартух і подякують за роботу. Було страшно. Виглядає як якийсь моменту з MasterChef, де Гордон Рамзі забере мій фартух і скаже – “Ти кусок лайна, до побачення.”

Прийшовши в паб я побачив там мого знайомого який також проходив випробувальний період і двох власників закладу. Там була досить довга розмова, яку я точно не зможу передати, але пам’ятаю що це був такий собі синтез нашого довгого випробувального періоду. Ні, нас не заставили битись за робоче місце, хоча паркомісця біля закладу виглядали як потенційна локація для нелегальних боїв. Факт того, що нас кладуть перед ситуацією, коли з двох знайомих людей мають обрати одного для цієї роботи заставило мене перебити власників, і сказати, що я не буду тут працювати та місце хай віддають знайомому. Але вони вже рішили, що обирають мене і це було дуже складно. Я просто одягнув фартух, не працював цього вечора, але міг випивати скільки мені забагалось. Того вечора я пив багато смачного пива, але і перший раз пізнав смак життєвих ситуацій, де на жаль не завжди від нас залежить якісь наслідки тих чи інших дій, як би ми сильно цього не хотіли. Мені була потрібна робота, працювати за барною мені подобалось і частина мене була неймовірно позитивно налаштована на наступні кроки розвитку у цій сфері.

Я точно пам’ятаю, що наступного дня було важко і ще складніше у перші офіційні дні роботи, бо я попав на вихідні, коли проходило 2 концерти на яких була неймовірна кількість гуртів, паб був забитий всіма потенційними клієнтами які вміщались і перший раз відчув натиск та адреналін від активного робочого вечора. Коли пиво проливалось літрами, а п’яні добрі металюги погрожували мені надавати, якщо я буду надалі так повільно наливати пиво (Швидке наливання пива. Таймінг, прокляття бартендерів.)

Мої вміння та знання закріплялись важким похміллям та неймовірними вечорами роботи. В момент, коли я почав працювати в пабі, то дізнався, що потенційно це може бути тим, чим би я хотів займатись в майбутньому. Ми відвідували фестивалі, проходили курси розуміння пива методом розвитку органолептичної оцінки, вивчали працю інших закладів та спілкувались з багатьма бартендерами та локальними пивоварами. Але поєднувати навчання та роботу ставало важче. Хоча сил та здоров’я на той момент вистачало, але також розумів, що займатись потрібно однією справою, якщо я хочу її виконувати правильно. Тому була можливість залишаючись у сфері, віддавати трішки більше робочого часу на кухню та відкласти деякі робочі вечори по графіку на приготування їжі до пива.

На кухні може я і вмів щось більше, але у кожного закладу свій підхід, рецепти, стандарти та терміни видачі страв. По суті ми не готували чогось складного, але добряче обпектись та нарізати собі пальці у мене було достатньо часу.

Для повноцінних стабільних робочих вечорів на кухні мені треба було пройти курс HACCP, після якого я спокійно міг видавати страви клієнта і крутитись на кухні створюючи різні експерименти та вивчаючи смакові поєднання пива та їжі.

Ось це був великий плюс і найцікавіші моменти роботи на кухні. Коли стабільні клієнти та знайомі давали чистий лист на модифікацію тієї чи іншої страви. В цей момент знаючи, що вони випивають можна було покращувати свої вміння фудпейрінгу.

Мені все більше хотілось проводити час у пабі в якому я працював. Там була неймовірна атмосфера. Мої однокурсники не розуміли моїх цікавих історій з пивних вечорів в пабі, деякі кривились коли мова заходила про метал концерти та ріки пива, цікаві сорти та дегустаційні вечори.

Мені все частіше викликали на екстра робочі вечори, і зі стабільних трьох днів у мене інколи місяць доходив до п’яти повноцінних робочих вечорів. Це було неймовірно цікаво, я кожного вечора приносив до дому порцію натхнення, якусь виконану мікромісію, бажання повернутись завтра на це ж робоче місце.

Але не завжди все відбувається як ми плануємо. Місце в котрому знаходився паб, було в оренді. А як у найкращих сценаріях життєвих випадків – власник був ще тим персонажем.

Через його у нас було неймовірно багато проблем. Перш за все, це потенціал закладу навіть на повну посадку інколи складно закривав сплановані місячні оплати. В чому була проблема? Мабуть, у тому, що чим складніша ніша та продукт у тебе на прилавку – тим важче буде зібрати нові обличчя навколо нього, без ресурсів на промо, рекламу, екстра розвиток та взагалі якоїсь стратегії.

Ми змогли вибити собі більше часу на розвиток закладу та можливість його по іншому розвивати. Але чомусь здавалось, що з таким власником завжди будуть проблеми й цей тягар треба нести за собою.

Закінчив інститут. (Моя курсова була на тематику “Alter ego”). Непоганий, трішки вище середнього балу. Я міг гарантувати собі безмежно часу на розвиток пивної кар’єри, працювати хоч 7 з 7 днів та спати до обіду. Досвід з інститутом та навчанням залишив мені до тепер хороших знайомих, цікавих та унікальних персонажів. Люди з якими я з радістю зустрінусь і поговорю рівно про те, на скільки можна поговорити просто знайомим. Це був хороший досвід.

Паб розвивався, по хвилі крафтової культури все рухалось позитивною течією. Так, цей прогрес було видно з моїм темпом та знаннями, але спостерігав я за ним добре і робив все, щоб більше дізнаватись про тренди та відвідував багато цікавих пабів.

Зі стабільними концертами, цікавими пивним позиціями від нашого постачальника ми змогли набрати більше оборотів і прийняли на роботу нових робочих. Формація персоналу була дуже складною та у власників був дуже своєрідний підхід до вибору нових потенційних робочих та їх формації. Краще вибрати когось, хто докаже, що реально зацікавлений у цій справі та бачить у ній більше ніж просто зарплату. Стоп, мені ж колись також були потрібні фінанси спочатку. Як полюбив цю справу. З однієї сторони дякуючи власникам закладу, котрі передавали настрій цієї культури та бажання її розвитку. У них була мета – ставати кращими.

Дуже добре спостерігав за хаотичністю та ризикованими рішеннями щодо тих чи інших проект. Перейти з простих кегів на експериментальну систему наливу з горизонтальними кейкегами, тимчасова зміна лінійки розливу на комерційні позиції. Щось відбувалось не так і наш заклад набирав мені не зрозумілого вектору.

Якщо задуматись, я на той момент був простим підлеглим. І максимально де міг висловити свої бачення ситуації, це п’яні афтери під пабом, після яких зазвичай наступного дня мало хто згадував тематики спілкування. Бо було не цікаво вже або не пам’ятали. Це не змінювало ситуації, а тільки давало зрозуміти наступне.

У вільному потоці все пішло шкереберть, персонал почали скорочувати та через деякий період було вирішено закрити паб. Рішення було складним, але своєрідно зрозумілим. Це був крок складний для всіх, як для власників, та і для нас – робочих та стабільних відвідувачів.

У цей момент я зрозумів багато чого. Де я не встиг витягнути корисне, де нафакапив і де взагалі не торкався частинок культури. Так стається, ми розуміємо образну ціну та важливість чогось тільки після того, як це втрачаємо. Треба було зробити паузу та відпочити. Подумати чи варто мені й надалі розвиватись в цій справі чи спробувати себе у професії, котру також люблю і на неї ж вчився. Я взяв за мету розвиватись трішки більше в дизайні та думав на перед де міг пройти максимально корисне стажування, щоб набратись цікавого досвіду.

В ніч закриття закладу – ми святкували. Це було святом, тому що не було сенсу зібратись великій кількості людей, щоб колективно ридати. Було тяжко, і всі налиті келихи того вечора мали для мене більше значення ніж просто пиво для клієнта. Після того як закрили заклад на ключ і продовжували святкування під пабом, до мене підійшов один з власників і сказав:
“Дай мені трішки часу, сам відпочинь та займись чимось іншим. Дуже скоро скоріше за все, у повністю новому місці я зможу відкрити новий паб. Він буде більшим, кращим та з новим баченням. Треба трішки обірвати хвости з цим місцем і зможемо працювати над чимось новим!.
..”

Так і відбулось. За деякий період відкрилась оновлена версія закладу. Багато хто зі старого персоналу повернувся, ті ж набиті руки та ритми, але вже у разів так три більшому приміщенні, з набагато більшою кухнею та новим містом, новими людьми.

Більшість зі стабільних клієнтів, друзів та фанатів закладу повернулись до нас і ми робили все можливе, щоб їм віддячити за довіру та другий шанс.

У нас був двоповерховий паб, який було реалізовано наприкінці 80-х років. З інтер’єром своєрідного ірландського стилю, але з нотками оновлення та очікуваного модернізму. Це місце також було надано в оренду і цього разу власниця була ще більш “цікавим” персонажем. Хоча знаходити спільну мову інколи було легше.

Ми працювали всіма силами, та неймовірно круто зробили запуск.
Все більше я розумів, що це діло мені подобається, а новий масштаб відповідальності та формація екстра персоналу для закладу давала зрозуміти, чим я хочу займатись в найближчому майбутньому.

Кількість пивних позицій збільшувалась, ми багато працювали з локальним ринком. Наша кухня була повноцінним допоміжним до пивних позицій, а можливість робити експерименти та створювати щось нове – мотивували на довгі робочі дні та хорошу фінальну касу.

Я любив свою роботу і був готовий там ночувати, якби треба було.
(У пабі було навіть мале приміщення, в якому повноцінно можна було жити. Там деякий період проживав наш кухар, коли шукав нове місце для прожиття).

Якраз це розуміння привело до бачення реальної ситуації та тверезого мислення. Як простий робочий, навіть працюючи максимальну кількість днів – мені не вистачало цього для повноцінного незалежного життя. Я потребувався у більшій фінансовій стабільності, щоб можна було гарантувати хоч якісь наступні кроки, мати хоч якийсь розвиток. Але якось взагалі не хотів покидати світ який крутився навколо цікавого пива та хорошої культури, яка по ідеології мені дуже підходила.

За деякий період, мені пощастило, що взяли віддалено на випробовувальний період графічним дизайнером. Мені дуже подобалась ця робота, і вона мені гарантувала можливість розвитку та хороше і стабільне майбутнє.

Прийшлось старатися спочатку на двох робочих місця. В день робота дизайнером, увечері робота в пабі. Дуже тісний графік, мало годин сну і багато навантаження. Коли одна зі сторін вдарить, це було питання часу.

А вдарила позиція із закладом та робота бартендером. Не вважаючи, що справи йшли добре, загальна далека проблема була присутня, і це було складно усвідомити та дійти до якогось конкретного висновку
– Мало клієнтів? Все було окей. Сезонні проблеми, як у всіх закладах такого масштабу. Клієнтів було достатньо, щоб надалі розвивати локацію.
– Поганий сервіс? Ми мали непогану репутацію, хороший вибір пива як в розлив та і в пляшці. Це все ми добре вміли продавати, а кількість курсів та відзнак у сервісі була задовільною.
– Відсутність мети? Мета полягала у тому, щоб зробити такий паб, в який хочеться повернутись, або йти при виборі локації на вечір. У нас це вдавалось. Але, мабуть, недостатньо добре.

Так і не зрозумів у чому проблема, хоча базово завжди є частинка, яка торкається економічної інфраструктури та фінансових проблем того чи іншого задуму.Якось все почалось в один момент і ситуаційно обдумавши найкращий варіант, я вирішив покинути це місце роботи.

Це було складним рішенням, але воно було правильним. Я і надалі відвідував заклад і підтримував його максимально скільки міг. Спілкуючись із власником було зрозуміло, що і цьому місцю залишилось не дуже довго, хоча ідея та культура закладу, персонал та люди котрі доповняли цей проект – була чимось неймовірно великим та важливим для тих хто приймав у цьому участь.

Єдине в чому я був впевнений на 100% – я не хочу покидати світ смачного пива, цікавих крафтових рішень та досягнень тієї чи іншої пивоварні. З наповненим келихом за барною стійкою, як клієнт – спостерігав за крахом та закінченням чогось масштабного та важливого для мене.

Хоча на цей момент я знав, що все буде добре. З крафтовим пивом я познайомився у дуже дивний момент у моєму житті.

(Ось тут можете включити пісню, щоб далі прочитати закінчення тексту!)


Проект Astro Beer Duck є втіленням моєї любові до крафтового пива. Інколи вона може проявлятись дуже насичено та ярко, інколи короткими фразами та довгими паузами з написанням тексту. Всьому є своя причина, яка має свої наслідки. Є один факт – цей проект створено для підтримки та розвитку світу крафтового пива і я завжди роблю це тільки в задоволення. Інформативно чи у вигляді комунікації, це як буде получатися. У мене є бачення деяких потенційних сценаріїв розвитку та в планах ще дуже багато цікавого. Буду покращувати свій скіл в плані подачі тексту та розвивати пивні знання, щоб можна було збільшувати профіль захоплення та опрацювання різного напрямку інформацію. Я знаю, що проект може не подобатись, а контент створювати конфліктні враження, але це є частина цього шляху. Розуміння різнобарвності та різноманіття реакції на той чи інший текст, створює величезну мотивацію ставати кращим та писати більше цікавого. Всім смачного пива і дякую, якщо ви дочитали до цього місця цей довгий текст.

Дякую за підтримку та конструктивну критику.

Astro Beer Duck © 2020 Всі права захищені.

2 replies on “Звідки все починалось

    1. Вельми вдячний за побажання. Надіюсь буде більше можливостей розвиватись у ньому та пізнавати нові проекти, коли трішки буде краща актуальна ситуація. А то багато лімітів та відсутніх можливостей. Вчитись та розвиватись можна також дома, чим і актуально використовую вільний час та стараюсь опрацювати більше матеріалу. Будьмо

      Подобається

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s